Минуле і майбутнє театру, життя в умовах війни та релокації, пошук власного дому і сила мистецтва, яке продовжує єднати людей, – про це говорив Геннадій Дибовський, керівник Донецького театру (м. Маріуполь), 12 травня 2026 року в розмові з Фолькером Пабстом, журналістом швейцарської газети Neue Zürcher Zeitung – одного з найавторитетніших європейських медіа, історія якого бере початок у XIX столітті.
Розмова з Фолькером Пабстом стала можливістю подивитися європейській аудиторії на історію Донецького театру (м. Маріуполь) водночас із двох перспектив – минулого і майбутнього. Минуле – це місто, театр, його сцена, колектив, глядачі та життя, яке було перерване війною. Майбутнє – спроба відновити не лише театральну діяльність, а й саму можливість повноцінного існування театру. Попри втрати та щоденні труднощі, життя між сценами й містами, репетиціями та переїздами, необхідністю щодня вирішувати практичні питання, колектив продовжує працювати над новими мистецькими проєктами, у тому числі й міжнародними. Саме про таку реальність – без романтизації та спрощень – говорив Геннадій Дибовський.
Важливою частиною перебування Фолькера Пабста в Ужгороді став перегляд вистави Донецького театру (м. Маріуполь) «Розвіяні вітром». Журналіст почув розповідь про театр та побачив його безпосередньо в роботі – у живому контакті з глядачем, спостерігав за виставою в залі, відчував атмосферу театрального вечора. Попри війну, переїзди й відсутність власного приміщення, ТЕАТР без ДАХУ залишається місцем живої зустрічі. Місцем, де люди збираються разом, сміються, співпереживають, мовчать, реагують і на певний час залишаються в одному емоційному просторі. Для театру в релокації це особливо важливо. Адже кожна вистава – це результат роботи акторів, режисерів, художників, технічних служб та всього колективу. Це можливість знову створити простір спільності, навіть якщо власного театрального дому більше немає. Тому ТЕАТР без ДАХУ – це не театр без майбутнього. Навпаки. Це театр, який доводить, що його сутність визначається не стінами, а людьми, які продовжують його творити.
Інтерв’ю для Neue Zürcher Zeitung має значення, яке виходить далеко за межі однієї розмови. Увага такого авторитетного європейського медіа – це увага не лише до конкретного театрального колективу. Це також визнання стійкості української культури, яка в умовах повномасштабної війни не зникає, а продовжує створювати, говорити та бути присутньою у світі. Український театр сьогодні – це історія про спротив, професійну гідність, творчість і здатність будувати майбутнє навіть тоді, коли для цього немає звичних умов. Кожна така публічна розмова допомагає світові краще зрозуміти, що відбувається з українською культурою. І водночас – почути її власний голос.
Донецький театр (м. Маріуполь) продовжує свій шлях без власного дому: проживає війну, релокацію, переїзди та щоденні виклики, але не відмовляється від головного – можливості працювати і творити. Саме тому зустріч із Фолькером Пабстом і увага Neue Zürcher Zeitung є важливими. Це ще одне свідчення того, що український театр сьогодні перебуває у світовому культурному контексті, а його історія цікава та потрібна Європі. Бо театр, який у часи війни залишився без даху, не залишається без голосу, без людей і без майбутнього.
