Донецький театр (м. Маріуполь) завершив великий гастрольний тур з 18 по 24 листопада 2024 року виставою за п’єсою сучасної української драматургині Людмили Тимошенко «Віднесені вітром» (за мотивами легендарного роману Маргарет Мітчелл) у постановці режисера Ігоря Матіїва разом із художником Олегом Татариновим.
Шість міст, шість сцен, шість унікальних зустрічей. 3645 глядачів подивилися виставу, яка створена за підтримки Благодійного фонду «МХП-Громаді». Київ, Житомир, Тернопіль, Рівне, Івано-Франківськ , Стрий – у кожному місті на артистів чекали повні зали, теплий прийом і незабутні зустрічі з глядачами.
«Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь) живий. Це наша перша масштабна вистава після подій 16 березня 2022 року, коли будівля театру була зруйнована через терористичну атаку армії рф, коли частина театру повинна була евакуюватися. Тільки зараз вдалося вийти на такий масштабний проєкт, щоб його показати глядачам України, адже поки Донецький театр (м. Маріуполь) живий, Донеччина наша. Тому це не тільки творча подія, але й політичний меседж, що ми не здаємось, ми працюємо, ми рухаємось, і наша культурна Донеччина жива і вірить у перемогу, в розум, у добро та мир», – зазначив Суспільному Геннадій Дибовський, директор-художній керівник театру.
Драматичну історію кохання і зради для дорослих створено на III Лабораторії драматургії НСТДУ. П’єса актуальна, демонструє, як війна може змінити долі людей, зламати їхні мрії та зруйнувати життя, але навіть у найскладніші часи можна надіятися та відновлювати зруйноване. Людмила Тимошенко ділиться враженнями: «Я дуже щаслива, що саме Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь) в Ужгороді взяв до постановки мої«Віднесені вітром»… Страшенно у захваті від українських Скарлет – Катерини Полєтаєвої і Ретта – Андрія Луценка. Костюми і сценографія – вірю, будуть у підручниках…».
Над постановкою працювали: режисер Ігор Матіїв, художник Олег Татаринов, майстер модельєр-закрійник Олена Сірко, актори Андрій Луценко, Катерина Полєтаєва, Андрій Байдак, Олена Біла, Марія Борчук, Віра Лебединська, Олег Власов, Сергій Кожанов, Ангеліна Пашкова, Юлія Кобеляцька, Артем Хаща та Катерина Петренко.
Головна героїня п’єси Христина Бортко – молода та амбітна жінка – проходить через низку трагічних подій, які змінюють її світогляд і внутрішній стан, змушують прийняти непрості рішення, робити важкий вибір на межі з людяністю. Образ головної героїні на сцені втілила артистка Катерина Полєтаєва. Ця роль вимагає не лише акторської майстерності, але й глибокого розуміння персонажа, його емоцій, переживань. Катерина чудово впоралася з цим завданням, створюючи образ Христини. Сучасна версія п’єси «Віднесені вітром» – про любовний трикутник, який несе за собою руйнування долей, розбиті серця, безліч проблем. Гра артистів, які втілюють образи Руслана (заслужений артист України Андрій Луценко) та Олекси (Андрій Байдак), заслуговує на особливу увагу. Така акторська гра включає глибоке дослідження психології образів, особисті переживання та емоційні рефлексії, сприяє створенню потужного, емоційно насиченого видовища, що залишило у глядача незабутнє враження. Сестри Бортко – Юля та Катя – як дві сторони однієї медалі, не можуть знайти спільну мову зі своєю сестрою Христиною. Їхні стосунки насичені болем і любов’ю, випробовуються війною на міцність. Ролі сестер Бортко у виконанні Олени Білої та Марії Борчук постають саме такими, як змалювала їх авторка п’єси Людмила Тимошенко. Артисти, які втілюють образи батьків у драмі (мати – Віра Лебединська, батько – Олег Власов), відшліфовували репліки, занурювались у переживання своїх персонажів, створили образи максимально реалістичними, змусили задуматися, як важливо берегти своїх близьких, підтримувати один одного, не втрачати віру. Ролі в масових сценах виконують молоді артисти, які доклали максимум зусиль, постійно працюючи над собою, вдосконалюючи свої навички. Це студенти Академії культури і мистецтв Закарпатської обласної ради, для яких на великій сцені відбувся дебют: Сергій Кожанов, Ангеліна Пашкова, Юлія Кобеляцька, Артем Хаща та Катерина Петренко.
Сценографія та костюми, розроблені художником-постановником Олегом Татариновим, вражають оригінальністю та інноваційністю. На створення декорацій та костюмів було використано близько 1000 метрів крафтового паперу. Незвичний підхід до роботи дозволив подивитися на драматичну історію по-новому. Матеріали декорацій і костюмів вистави «Віднесені вітром» 23 – 29 вересня 2024 року в Любліні, а вже згодом 13 – 23 грудня 2024 року в Києві в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України представлені на виставці «Олег Татаринов. Кордони тожсамості». «Папір символізує наше життя під час війни – таке ж крихке, яке в будь-який момент може тріснути, зруйнуватися. Для глядача виникатиме враження, що цей папір на сцені може розсипатися чи розвіятися вітром у будь-який момент. Хоча насправді ми, звісно, використали спеціальні технології, щоб його посилити. Крім того, крафтовий папір схожий на людську шкіру: тобто він має свій колір, звук, а також нагадує вощину, яка використовується у бджолиних вуликах. Бджолина сім’я – це теж одна з наскрізних тем вистави, тому цей папір – чудовий матеріал для роботи і дуже символічний у цій постановці», – поділився баченням власної кропіткої роботи Олег Татаринов. Також у музеї можна було побачити крафтову сукню Христини Бортко (головної героїні вистави), створену модельєром Донецького театру (м. Маріуполь) Оленою Сірко. У постановці є кілька основних ліній, і всю динаміку підсилено різними паперовими задниками. З паперу також створені архітектурні елементи вистави.
Прем’єра вистави «Віднесені вітром» представлено на сцені Дніпровського театру драми та комедії у День Незалежності України – 24 серпня 2024 року. За ініціативи Донецького театру (м. Маріуполь) з метою об’єднання світової театральної спільноти в боротьбі з російським тероризмом у рамках благодійної платформи «Theatrical Ramstein» відбувся перший збір коштів з продажу квитків прем’єрної вистави (33500 гривень), що передані ГО «Рух підтримки закарпатських військових».
Тернопіль – перше місто в гастрольному маршруті – зустрів театр з особливим інтересом. У Тернопільському академічному обласному українському драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка відбувся зворушливий діалог сцени та залу. Режисерська робота справила враження навіть на досвідчену публіку. Глядачі після вистави довго не розходилися, обговорюючи побачене.
Київ: Прем’єра столичного показу в Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка зібрала поний зал і задала високу планку. Масштабні декорації, вишукані костюми, акторська гра – усе це занурювало в атмосферу історії, що розгорталася на тлі буремних подій. Зал був переповнений, серед присутніх – театральні критики, журналісти, митці, що уважно стежили за діяльністю Донецького театру (м. Маріуполь) після його вимушеного переїзду. Публіка аплодувала стоячи, а театральні оглядачі відзначили вдале поєднання класичного сюжету з сучасним сценічним рішенням.
Житомир: місто, що відчуває серцем. Драматичний театр ім. І. Кочерги зустрів виставу в День гідності та свободи особливо тепло. Глядачі не приховували емоцій: вставали з місць, аплодували стоячи, підходили до акторів обійняти їх, тиснули руки, дякували. Хтось казав: «Це було про нас. Про кожного з нас». Театр перетворив сцену на живу картину, де кожна деталь працювала на занурення у світ героїв і нагадувала, що мистецтво здатне об’єднувати, лікувати й дарувати нові сили навіть у найтемніші часи.
Рівне: Рівненський академічний український музично-драматичний театр завжди дружньо приймає гостей, і Донецький театр (м. Маріуполь) не став винятком. Особливим моментом солідарності, співпереживання є макет знищеного росіянами в Маріуполі драмтеатру в холі рівненського театру. Серед глядачів було чимало військових і переселенців. Для них історія «Віднесені вітром» прозвучала особливо гостро. Багато хто підходив до акторів, щоб особисто подякувати за їхню роботу. Відчувалося, що ця вистава – спосіб пережити спільний біль і знайти в ньому надію. Рівненська публіка виявилася неймовірно чуйною. Після вистави відбувся імпровізований творчий вечір, на якому ділилися досвідом, говорили про подальші плани театрів.
Івано-Франківськ: місто, що цінує мистецтво, традиційно славиться вимогливою публікою. І цього разу вона не стримувала емоції в Івано-Франківській обласній філармонії імені Іри Маланюк. «Зараз, як ніколи, важливо підтримувати українські театри, які через війну змушені грати далеко від рідних стін. Ваша підтримка – це не просто внесок у нашу культуру, нашу ідентичність, нашу спільну перемогу», – зазначив директор-розпорядник Анатолій Боровій. Овації, сльози, сміх і захоплення – вистава зачепила кожного.
Стрий: фінальний акорд із душею славетного історичного міста у Міському будинку культури. Місто зустріло тепло й гостинно, тут відчувалася особлива енергія. Атмосфера старовинного міста, його театральні традиції та уважна чуйна публіка. Фінальні сцени багато хто дивився крізь сльози.
Вистава стала справжньою подією для всіх, хто завітав на виставу. Акторська гра, стильні костюми, вишукана сценографія та режисерська концепція викликали не лише захват публіки, а й схвальні відгуки критиків, відзначивши, що постановка «Віднесені вітром» – не просто адаптація культового роману, а глибоке переосмислення історії, що звучить особливо актуально в сучасних реаліях. Наголосили на цілісності вистави, глибокій режисерській роботі та точному відчутті темпу і ритму сцени, поєднанні класики та сучасних театральних прийомів, що зробило історію живою та актуальною. Відзначили збалансованість постановки, у якій динаміка дії поєднувалася з витонченим психологізмом. Підкреслили гру акторів, які змогли передати складність характерів своїх персонажів.
Громадська організація жінок захисників Дружина воїна: «Незламний Донецький театр з Маріуполя продовжує вражати своєю силою духу та мистецькою майстерністю! «Віднесені вітром» – це справжній голос тих, хто не зламався…Мистецтво об’єднує та лікує.»
Житомирський академічний музично-драматичний театр ім. І. Кочерги: «…Ми щиро дякуємо нашим колегам за майстерність і душевність, які вони дарують навіть у такі складні часи. Їхній талант – це доказ незламності українського мистецтва. Разом ми творимо спільне культурне сьогодення і майбутнє».
Дмітрій Лієвіт: «Герої вистави сильні, пристрасні та справжні. Символічні розбиті дзеркала, декорації та костюми з обгорілого паперу, діалоги, музичне рішення створюють атмосферу, що пробирає до мурашок, усе це робить виставу особливою… І хоч я не маріупольчанин і не луганчанин, вважаю ці міста рідними, бо багато разів бував там… І я впевнений: ми ще почуємо стукіт коліс і цього потягу (Луганськ – Львів), і Київ – Донецьк, і Маріуполь! Донбас – це Україна».
Лідія Алагірова: «Вистава переконливо змінює уяву про знайомі події. Сьогодні для мене особисто відбувся вир емоцій і боротьби за кохання, силу волі, людяність. Це голос тих, хто не зламався. Сльози в кінці накрили мою свідомість, в якусь мить після «на біс акторів» відчула наче фрагмент «неповернення»… Декорації приголомшливі. Вітри змін уже тут! Продовжувати жити, відчувати весь спектр емоцій від щирої любові до відчайдушної боротьби».
Юлія Рудишина: «Це вистава за мотивами роману – але про сьогодення, про нашу війну, про наш біль, про нашу любов до землі та одне одного, про наші виклики долі та спроби відшукати та втримати кохання… або розпізнати його за ілюзіями розбитих дзеркал. Ви не відчуєте там американського півдня, але вітри змін віднесуть вас до людей, яких теж, як і тоді, опалило війною. А це наразі – усі ми, і саме тому ця вистава важлива. Вона про кожного з нас, кожен глядач знайде в ній щось особисте… Ця вистава – як свідчення війни, як потяг-привід, який більше не ходить до Луганська зі Львова. Як мрії, які відбиваються у розбитих дзеркалах».
Тата Рівна: «Для мене вистава «Віднесені вітром» – драматичний бурлеск сьогодення, світ навиворіт, який ось, за вікном, на відстані простягнутої руки. Паперові декорації, чорна діра замість сонця, запах секонду й сиру брі, суд з відсиланням до колгоспу тварин Орвела на заляпаному кров’ю тлі, зваблива дівчина в агонії відчаю та вперте бджолине гудіння старого пасічника, розум якого потьмарився, не витримавши жорстокості справжності сьогодення. Сьогодні маріупольці зіграли більше, як виставу. Вони зіграли те, що відбувається зараз з нами усіма в цьому безумному паперовому світі. Такому ж ненадійному й крихкому, який так легко, як виявилося, горить».
Наталія Демидюк: «Створити на сцені історію, яку глядач проживає разом з акторами, – ще той виклик!.. Неперевершена гра акторів, органічна взаємодія навіть найменших деталей, які врахував режисер: і драматичний твір змушує сміятись і плакати, переживати та співчувати, віднаходити асоціації, замислюватись нашим безмежно талановитими українськими акторами! Приміщення можна знищити – але не можна знищити ТЕАТР! І доказ цьому – Маріуполь!»
Тур підтвердив, що «Віднесені вітром» – не просто історія кохання, а велика драма людських доль, яка знайшла відгук у серцях глядачів. Актори подарували кожному місту емоції, що не відпускають ще довго після закінчення вистави, яка стала символом стійкості та сили нашого мистецтва, яке навіть у найтемніші часи знаходить шлях до сердець людей. Цей тур став не просто низкою гастролей. Він довів, що театр – більше, ніж сцена і глядачі. Це простір єдності, співпереживання і сили мистецтва. Разом – означає сильніше. Глядачі різних міст відчували одне й те саме: театр здатен надихати, нагадувати про найважливіше – про силу людського духу. Хочеться йти далі. Адже мистецтво живе там, де його чекають.